Масовий виїзд українців через російську агресію після завершення війни стане серйозною проблемою. Тому готуватися до її вирішення краще заздалегідь. Принаймні вже зараз треба розуміти, як повернути тих, хто виїхав. Інакше всі плани повоєнного відновлення економіки виявляться перекресленими через елементарну нестачу робочих рук. Рахунок на мільйони Згідно підрахунку ООН, до початку осені п.р. Україну залишили 11,1 млн осіб. Очевидно, ці дані не зовсім коректні, оскільки до війни все населення складало близько 30 млн (точної статистики немає, всеукраїнський перепис населення не проводився з 2001 р.). Так, на початку вересня у західних ЗМІ повідомлялося про понад 6 млн біженців з України лише у Польщі. Ця цифра виникла на основі інформації польських прикордонників, які зареєстрували відповідну кількість в'їздів. Але при цьому не враховувалася та обставина, що частина українців у цей час виїхала у зворотному напрямку. Наприклад, лише 2 вересня в'їхали до Польщі 22 200 українців, а виїхали до України – 25 700. Можна сперечатися і про те, чи коректно вважати всіх біженцями, які перетнули український кордон. Частина мігрантів працювала у Польщі та інших країнах ще до війни. І могли просто повертатися на фабрику чи ферму після невеликої відпустки у рідних місцях. Але в тому, що рахунок саме біженцям йде на мільйони, сумніватися не доводиться. За даними Єврокомісії, на початок жовтня в країнах ЄС було зареєстровано 4,183 млн. громадян України, які отримали статус тимчасового захисту. Українські біженці прибувають до Німеччини Також очевидно, що осінні ракетні удари рашистів по Україні та проблеми з роботою енергосистеми, що виникли, сприяли посиленню відтоку. І зміцнювали у рішенні не повертатись (як мінімум до кінця війни) тих, хто встиг виїхати раніше. За оцінками директора Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України Елли Лібанової, у разі затягування війни та погіршення ситуації, країну можуть залишити ще до 5 млн осіб. Тобто, існують передумови для другої хвилі військової еміграції. Такої ж думки дотримується і німецька влада. Уповноважена уряду Німеччини з питань міграції Рим Алабалі Радован заявила, що в країні почали готуватися до можливого нового припливу біженців з України через "сувору військову зиму". При цьому ще у вересні 12 із 16 федеральних земель заблокували прибуття нових біженців у зв'язку з їх великою кількістю. Проте у жовтні, за даними німецьких ЗМІ, глава МВС Німеччини Ненсі Фезер у провела нараду з представниками муніципалітетів щодо умов розміщення нових біженців. Плани офіційного Берліна підтвердила і Р.Алабалі-Радаван. "Ми маємо залишатися в тісному контакті з сусідніми країнами і бути готовими продовжувати приймати людей, які тікають від війни", - сказала вона. У Німеччині очікують, що потік мігрантів з України перевищить показники 2015 р., коли країна зіткнулася із напливом сирійських біженців. Поки що вивчення настроїв біженців показує обнадійливі результати . Згідно з опитуванням, проведеним Центром Разумкова наприкінці серпня, лише 7% у жодному разі не мають наміру повертатися, навіть після закінчення війни. Опитування, проведене соціологічною групою "Рейтинг" у середині жовтня, виявило 6% категоричних відмовників. Тобто, поки що все не так вже й погано для України – якщо вдасться повернути решту. Але є нюанси, які слід зважати, складаючи прогноз подальшої динаміки. Операція "Адаптація" Відповідь на запитання, чи повернуться після війни, багато в чому залежить від того, наскільки успішно вони зможуть пристосуватися до життя на новому місці. Інше мовне середовище, інше законодавство, інший менталітет у місцевих жителів нарешті. Від того, чи вдасться знайти хорошу роботу та наскільки діти зможуть освоїти навчання іноземною мовою. Географія першої хвилі досить широка: Велика Британія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Іспанія, Італія, навіть Ірландія. Але більшість біженців осіла у сусідніх країнах: Чехії, Румунії, Болгарії, Угорщині, Литві. Безумовним лідером з прийому українців, що тікають від війни, була і залишається Польща. У кожній із цих країн адаптація відбувається по-різному. Десь складніше, десь простіше. У будь-якому випадку, ключовою умовою є знання мови країни перебування. Наприклад, у рамках листопадового опитування, проведеного серед українських біженців Офісом національної статистики Великобританії ONS, більше половини його учасників визнали, що їх знань англійської не вистачає для виконання службових обов'язків. Логічно, що про труднощі з пошуком роботи та орендованого житла теж сказали 50%. Ну а серед тих, кому все ж таки вдалося влаштуватися на роботу, більшість працює не за фахом. Очевидно, що йдеться про вакансії, які не потребують високої кваліфікації. Рівень оплати там також відповідний. Тим не менш, 60% біженців стверджують, що у них достатньо грошей, щоб прогодувати себе та свої сім'ї протягом наступних 3 місяців. Під час попереднього, червневого, опитування ONS так відповіли лише 37%. Це підтверджує просту істину: освоїтися в новій країні для більшості – лише питання часу . Тоді ж, у червні, роботу у Великій Британії змогли знайти менше 20% українських мігрантів. Нині – вже 50%. Немає сумнівів, що через півроку, в рамках наступного опитування, цей показник ще більше зросте. І це приводить до єдиного логічного висновку: що довше триватиме війна, то менше біженців потім захочуть повернутися до України . Але, звичайно ж, не все тут залежатиме від їхнього бажання. Не менш важливий чинник – політика урядів країн, що приймають. Наскільки вони зацікавлені в тому, щоб люди залишилися на новому місці. Так, у Варшаві влада не приховує бажання залишити у себе українських мігрантів. І зовсім не з гуманітарних міркувань. Раніше Польща сама зіткнулася з масовим виїздом своїх громадян на роботу до більш розвинених країн, переважно Німеччини та Великобританії. Дефіцит трудових ресурсів, що виник, в економіці вимагає якихось компенсацій. І українці, які тікали від війни, – чудове рішення проблеми для польського уряду. Міністр з питань сім'ї та соціальної політики Марлена Маленг на початку листопада повідомила, що 650 тис. українських біженців після початку війни знайшли роботу у Польщі за спрощеною процедурою. "Це дуже хороша новина", – наголосила вона. За словами міністра, ринок праці Польщі потребує робочої сили. За даними міграційної платформи EWL, 70% українських біженців у Польщі змогли працевлаштуватися до середини жовтня. Враховуючи, що офіційний статус тимчасового захисту тут набули 1,36 млн осіб, - це близько 952 тис. осіб. Причому частка тих, хто має роботу в сусідній країні, майже в 1,5 рази більша, ніж у Великій Британії. Насамперед, завдяки нижчому мовному бар'єру. Тим не менш, і тут більшість змогли працевлаштуватися на низькокваліфіковані (низькооплачувані) вакансії, які не потребують знання мови та досвіду роботи із зарплатою €500-700 на міс., зазначається у звіті EWL. У Чехії українські біженці заробляють більше: 770-1250 євро. Але отримати роботу тут набагато складніше. За даними міністерства праці та соціальної політики Чехії, працевлаштуватися в країні змогли 101 тис. із 400 тис. осіб, які отримали статус тимчасового захисту. Тобто, лише 25%. Із цього випливає, що ті, що поїхали до Чехії – серед найімовірніших кандидатів на повернення. З адаптацією тут навіть гірше, ніж у Великій Британії. Де поставити кому? Словосполучення, винесене в заголовок статті, стане дилемою для багатьох після закінчення війни. Де вони поставлять кому – залежить і від того, що запропонує український уряд. Зрозуміло, що пропозиція має бути комплексною. Тобто, передбачати вирішення проблем із працевлаштуванням та житлом. Насамперед. Як відомо, Кабмін з 1 жовтня запустив програму "Доступна іпотека". Вона полягає у наданні кредитів на житло строком на 20 років під 3% річних у гривні. Але зараз скористатися такою привабливою пропозицією можуть лише військові, поліцейські, інші силовики, а також вчителі, медики та вчені. Безсумнівно, дію програми необхідно розширити і на біженців, які повернулися з-за кордону. Частина з них втратила житло через війну. Щодо працевлаштування, то раніше прем'єр Денис Шмигаль анонсував намір уряду робити ставку на розвиток малого та середнього бізнесу, здатного за короткий час забезпечити високий рівень зайнятості. Але щоб малий та середній бізнес міг, крім вакансій, забезпечити ще й прийнятний рівень зарплат – потрібна фіскальна реформа. Не лише щодо податків, а й обов'язкових соціальних внесків. Таку реформу не зробити одномоментно, тож готуватися до її проведення треба вже зараз. Віталій Кримов, " ОстроВ "
